ГЕНДЕРНО-ОБУМОВЛЕНЕ НАСИЛЬСТВО VS НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЖІНОК: У ЧОМУ ВІДМІННІСТЬ?

Резюме

Цей аналітичний матеріал присвячений проблемі співвідношення понять насильства щодо жінок та гендерно-обумовленого насильства. Гендерно-обумовлене насильство є явищем, що глибоко вкорінене в гендерну нерівність як таку, і продовжує залишатися одним з найбільш серйозних порушень прав людини. Попри це, досі не існує консенсусу щодо того, чи є воно повністю тотожним насильству щодо жінок, чи воно повинно розглядатись як більш широке поняття.

На міжнародному рівні була прийнята низка документів, спрямованих на викорінення насильства по відношенню жінок, які містять визначення поняття «насильство щодо жінок». Зокрема, це Стамбульська конвенція та Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок. Поняття гендерно-обумовленого насильства, однак, досі не отримало офіційного визначення у міжнародному праві. Терміни «гендерно-обумовлене насильство» та «насильство щодо жінок» часто використовуються як взаємозамінні. Матеріал розкриває визначення цих двох термінів та аналізує, чи можуть вони застосовуватися як взаємозамінні.

ВСТУП ДО ПРОБЛЕМИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ЖІНОК ТА ГЕНДЕРНО-ОБУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА

Насильство стосовно жінок є структурним і глобальним явищем, для якого не існує соціальних, економічних, чи національних кордонів. Воно являє собою серйозне порушення прав людини, найбільш кричущу форму дискримінації за ознакою статі, однак все ще залишається великою мірою безкарним. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан зазначав, що кожна третя жінка у світі страждає від різних форм гендерно-обумовленого насильства протягом всього свого життя, в тому числі від психологічного, фізичного та сексуального насильства. При цьому, в більшості випадків жінка особисто знайома зі своїм кривдником (Azad Moradian. Domestic Violence against Single and Married Women in Iranian Society / Azad Moradian. // The Chicago School of Professional Psychology. – 2009, p. 2).

Широко визнано, що насильство щодо жінок та дівчат є не тільки причиною гендерної нерівності, але і її наслідком, що в багатьох випадках посилюється дискримінаційними законодавчими та соціальними нормами, які виключають жінок і дівчат із життя суспільства. Це, зокрема, було визнано у Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок, яка також проголошує, що насильство щодо жінок «є одним з основних соціальних механізмів, за допомогою якого жінок змушують займати підлегле становище у порівнянні з чоловіками».

Ситуації збройного конфлікту, період постконфліктного врегулювання та випадки вимушеного переселення можуть посилювати масштаби та інтенсивність вже наявних форм насильства, а також призводити до появи його нових форм. Протягом останнього десятиріччя все більшої уваги привертає до себе проблема сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом. Однак, питання безкарності злочинців все ще залишається актуальним, зокрема і для України.

В нашій державі проблема замовчування випадків гендерно-обумовленого насильства, та сексуального насильства зокрема, існувала ще до початку збройного конфлікту. Однак починаючи із 2014 року вона стала глибшою та помітнішою. В Україні також наявна проблема прогалин в національному законодавстві та юридичній практиці, що робить їх обмеженими та неповністю узгодженими із міжнародними стандартами. Це своєю чергою створює перешкоди для притягнення винних до відповідальності та запобіганню таких злочинів у майбутньому. З огляду на це, необхідно вносити відповідні зміни до законодавства, приймати стратегії протидії гендерній дискримінації та боротися зі структурною нерівністю на загальному рівні, що є неможливим без правильного розуміння відповідних понять та явищ.

Попри широке визнання проблеми насильства щодо жінок і гендерно-обумовленого насильства та постійне використання цих термінів у міжнародних та національних правових документах, а також в наукових працях, питання їхнього визначення та співвідношення досі залишається проблематичним та викликає багато дискусій. Основна проблема полягає в тому, чи дійсно терміни «гендерно-обумовлене насильство» та «насильство щодо жінок» можуть використовуватись як взаємозамінні поняття. У цьому матеріалі ми розглянемо визначення обох термінів у міжнародно-правових документах, щоб встановити їх співвідношення.

ЯК МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ВИЗНАЧАЄ «НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЖІНОК»?

Поняття «насильство щодо жінок» використовується в низці міжнародно-правових документів, спрямованих на ліквідацію насильства стосовно жінок.

Найпершим таким документом стала Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 році, яку часто називають міжнародним біллем про права жінок. Її ратифікували 189 держав, зокрема Україна, однак водночас кількість застережень до неї є однією із найбільших серед всіх універсальних конвенцій з прав людини. У самому тексті конвенції не міститься прямої заборони насильства щодо жінок, однак забороняється «дискримінація щодо жінок в усіх її формах».

Саме тому, пізніше, Комітет, що контролює дотримання конвенції, підтвердив в низці рекомендацій, що гендерно-обумовлене насильство підпадає під поняття дискримінації щодо жінок. Зокрема, Загальна рекомендація №35 чітко визначила, що дискримінація щодо жінок включає гендерно-обумовлене насильство, тобто насильство, яке «спрямоване проти жінки, оскільки вона жінка або непропорційно зачіпає жінок».

Прямий зв’язок між насильством щодо жінок і дискримінацією за ознакою статі був ще раз підтверджений у Пекінській декларації та Платформі дій, що були прийняті на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок 1995 року.

Вперше офіційне визначення терміну «насильство щодо жінок» було надано набагато пізніше, у Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок, що була прийнята у 1993 році. У цій же Декларації, як зазначалось вище, дискримінація згадується як причина та наслідок такого насильства. Так, відповідно до Декларації, «насильство щодо жінок» – це «акт насильства, що вчиняється за гендерною ознакою, результатом якого є або може бути фізична, сексуальна, психологічна або економічна шкода чи страждання, а також погрози вчинення таких актів, примусове або свавільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається це в публічному або приватному житті».

Аналогічне визначення закріплене у статті 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція).

ЩО МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ГОВОРИТЬ ПРО «ГЕНДЕРНО-ОБУМОВЛЕНЕ НАСИЛЬСТВО»?

Термін «гендерно-обумовлене насильство» досі не має офіційного визначення у міжнародно-правових документах попри те, що постійно використовується міжнародними органами.

Одне із найбільш авторитетних визначень цього терміну міститься у Керівництві з інтеграції заходів щодо протидії гендерно-обумовленому насильству до гуманітарної діяльності – акті м’якого права, що був прийнятий Міжорганізаційним постійним комітетом у 2015 році. Керівництво визначає «гендерно-обумовлене насильство» як загальний термін для будь-якого акту завдання шкоди, що вчиняється проти волі особи і пояснюється соціальними (гендерними) відмінностями між чоловіками і жінками, викликає серйозну і зростаючу стурбованість в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій. Зокрема, це дії, що заподіюють фізичну, сексуальну або моральну шкоду або страждання, погроза вчинення таких дій, примус та інші форми позбавлення волі, та які можуть вчинятись як публічно, так і в приватному порядку. Саме на це визначення найчастіше посилаються міжнародні правозахисні органи у своїх доповідях та звітах.

Ще одне визначення «гендерно-обумовленого насильства» міститься у правовій системі Європейського союзу у Директиві 2012/29/ЄС Європейського парламенту та Ради 2012 року, що встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту жертв злочинів (Директива про права жертви). Директива закріплює, що насильство, спрямоване проти будь-якої особи за ознакою статі, гендерної ідентичності або гендерного самовираження, або якщо воно зачіпає осіб конкретної статі непропорційно, розуміється як гендерно-обумовлене насильство. Гендерно-обумовлене насильство також розуміється як форма дискримінації та порушення основних свобод потерпілої особи.

Гендерно-обумовлене насильство має в своїй основі дисбаланс влади та здійснюється з наміром принизити і змусити особу, або групу осіб, відчувати себе нижчими за статусом. Цей вид насильства глибоко вкорінений в соціальних та культурних структурах, нормах і цінностях, які регулюють життя суспільства, і часто посилюється культурою заперечення та замовчування. Саме з огляду на це, міжнародне суспільство визнає також існування багатьох форм гендерно-обумовленого насильства по відношенню до чоловіків та хлопчиків. Вони, зокрема, можуть піддаватись сексуальному насильству з боку інших чоловіків в контексті збройного конфлікту або етнічного насильства з метою їх приниження та обмеження прав їхніх сімей та громад. Крім того, вони можуть стати потерпілими такого насильства через соціальний або економічний статус, інвалідність, статус біженця та інші поєднання різних проявів нерівності.

Таким чином, можна зробити висновок, що під гендерно-обумовленим насильством варто розуміти будь-який вид зловмисної шкоди, що завдається будь-якій особі або групі осіб в силу їхньої статі, гендеру, сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності, або в силу сформованих стереотипів щодо гендерних ролей.

СПРОБИ ОБ’ЄДНАТИ ДВА ТЕРМІНИ

У більш пізніх міжнародно-правових актах є приклади об’єднання цих двох термінів, та використання терміну «гендерно-обумовлене насильство щодо жінок» поряд із терміном «насильство щодо жінок». Наприклад, у статті 3 Стамбульської конвенції міститься визначення «насильство щодо жінок за гендерною ознакою» – це насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно. Таким чином, в Конвенції підтверджується нерозривний зв’язок між насильством по відношенню до жінок і дискримінацією за ознакою статі, визнаний у попередніх документах ООН.

У Пояснювальній доповіді до Стамбульської конвенції наголошується на тому, що основною відмінністю «насильства щодо жінок за гендерною ознакою» від інших видів насильства є те, що саме гендер потерпілої особи виступає його головним мотивом. При цьому, ще раз підкреслюється, що таке насильство є як причиною, так і результатом нерівного співвідношення сил між жінками й чоловіками, що призводить до залежного стану жінок в приватній та публічній сферах. Відповідно, у доповіді пропонується розуміти цей термін як такий, що «має на меті захист жінок від насильства через гендерні стереотипи і спрямований спеціально на жінок».

Вищезгадана Директива ЄС про права жертви також переймає формулювання Стамбульської конвенції, оскільки в ній прямо зазначається, що насильство є однією з форм дискримінації по відношенню до жінок. У низці її положень вказується, що жінки, які стають потерпілими від гендерно-обумовленого насильства, складають переважну більшість потерпілих та є особливо уразливими, або частіше опиняються в ситуаціях, де ризик заподіяння шкоди особливо великий.

У міжнародній судовій практиці також можна знайти спробу встановити зв’язок поняття «гендерно-обумовлене насильство» та дискримінації щодо жінок. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово розглядав справи, пов’язані із гендерно-обумовленим насильством. У одній із прецедентних справ «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey) 2009 року ЄСПЛ встановив, що Туреччина порушує свої зобов’язання щодо захисту жінок від домашнього насильства, і вперше визнав, що відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод гендерно-обумовлене насильство є формою дискримінації. Таким чином, в рішенні визнається, що гендерно-обумовлене насильство є найбільш крайнім проявом гендерної дискримінації і що недостатня рішучість держав приймати належні заходи для боротьби із домашнім насильством є порушенням Конвенції.

Таким чином, може здаватись, що існує щонайменше загальноєвропейський консенсус у тому, аби використовувати терміни «насильство щодо жінок» та «гендерно-обумовлене насильство» як взаємозамінні. Однак, існує думка, що визначення насильства по відношенню до жінок як гендерно-обумовленого насильства є некоректним та проблематичним. Противники такого підходу стверджують, що він не враховує насильство по відношенню до чоловіків та що термін «гендер» тут відноситься лише до жінок (Yakın Ertürk. Towards a Post-Patriarchal Gender Order: Confronting the universality and the particularity of violence against women / // Sociologisk Forskning. – 2009. – P. 61–70.). Як наслідок, висловлюється думка про необхідність створення загальноприйнятого визначення, яке б охоплювало всі аспекти гендерно-обумовленого насильства та не концентрувалось на протиставленні двох гендерів.

ВИСНОВОК

Виходячи із розглянутих вище визначень, поняття «насильство щодо жінок» носить більш конкретний характер, ніж «гендерно-обумовлене насильство», оскільки спрямоване лише на осіб, які ідентифікують себе як жінка. Одночасно, в переважній більшості випадків гендерно-обумовленому насильству піддаються саме жінки, а тому в цій мірі гендерно-обумовлене насильство та насильство стосовно жінок збігаються.

Визначення «насильства щодо жінок», закріплені у міжнародно-правових нормах та нормах м’якого права, підкреслюють, що в основі цього виду насильства лежить саме гендерний фактор. Тому поняття «насильство по відношенню до жінок» та «гендерно-обумовлене насильство» часто використовуються як синоніми. Використання гендерного аспекту в цьому випадку має важливе значення, оскільки підкреслює той факт, що акти насильства по відношенню до жінок є не окремими випадками віктимізації, а кореняться в дисбалансі сил між жінками і чоловіками. Певною мірою, вираз «по відношенню до жінок» використовується також для того, щоб визначити гендерну приналежність потерпілої особи. Інші концепції, такі як «насильство чоловіків над жінками», визначають гендерну приналежність як злочинців, так і потерпілих, з тим щоб уникнути гендерної нейтральності.

В той же час, варто зазначити, що, хоча основна увага в цьому контексті приділяється жінкам та дівчатам, гендерно-обумовлене насильство зачіпає також чоловіків і хлопчиків. Міжнародні дослідження демонструють, що про сексуальне насильство щодо чоловіків та хлопчиків повідомляється ще менше, ніж про насильство по відношенню до жінок та дівчат. Це також є прямим результатом широко поширених соціальних норм та уявлень щодо гендерних ролей, соціальної стигматизації та культурних табу.

Саме тому, визнання гендерно-обумовленого насильства по відношенню до хлопчиків і чоловіків не суперечить визнанню такого насильства по відношенню до дівчат і жінок. Воно також не применшує серйозність та масштаби гендерно-обумовленого насильства, спрямованого проти дівчат і жінок. Навпаки, для того, щоб належним чином почати вирішувати проблему гендерно-обумовленого насильства як загальної кризи суспільства, необхідно приділяти увагу саме його причинам та наслідкам, адже воно є явищем, що глибоко вкорінене в гендерну нерівність як таку.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”